Ту-123 «Ястрєб» (інше позначення: ДБР-1, рос. «Дальний Беспилотный Разведчик») – надзвуковий безпілотний літальний апарат (БПЛА), який було розроблено у Радянському Союзі ДКБ-156 А. Н. Туполєва на початку 1960-х років. Призначався для ведення фото- та радіотехнічної розвідки на дальності до 3200 км.[1-4]

ДБР-1 був створений на базі БПЛА Ту-121 (знаходився в розробці з 1957 року, однак, в 1960 році проект був закритий) – надзвукового дальнього безпілотного літака-снаряда (безаеродромного старту), який був призначений для ураження цілей ядерним зарядом на дальності до 4000 км. Заводські випробування ДБР-1 були закінчені у вересні 1961 року, а державні – у грудні 1963 року. У травні 1964 року ДБР-1 «Ястрєб» був прийнятий на озброєння ВПС Радянської Армії та став первістком у сімействі безпілотних розвідувальних комплексів КБ Туполєва.[1-4][12]

Система ДБР-1 складалася зі стартового автомобіля САРД-1 (СТА-30) на базі ракетного тягача МАЗ-537 з напівпричепом – стартовою установкою СУРД-1 (СТ-30), контрольно-стартової машини КАРД-1С (КСМ-123) і власне БПЛА.[2]

Ту-123.   [5]

БПЛА Ту-123 – суцільнометалевий моноплан з трикутним крилом та трапецієподібним оперенням. Крило не мало ніяких засобів механізації та управління, все управління БПЛА в польоті здійснювалося суцільноповоротним кілем та стабілізатором: стабілізатор відхилявся синхронно для управління по тангажу, і диференційно – для управління по крену. Відхилення рульових поверхонь здійснювалося гідравлічними приводами, які охолоджувались в польоті спиртоводяною сумішшю.[2]

Контур Ту-123 БПЛА.   [7]

Фюзеляж БПЛА Ту-123 конструктивно складався з шести відсіків. У носовому відсіку Ф-1 монтувалася вся розвідувальна і частина навігаційно-пілотажної апаратури. Відсіки Ф-2, Ф-3 і Ф-4 – суцільнозварні інтегральні паливні баки для паливної системи ємністю 19000 літрів. У кормових відсіках Ф-5 та Ф-6 встановлювався турбореактивний двигун, агрегати електроустаткування, навігаційно-посадковий комплекс, кермові приводи, гальмівний парашут, система охолодження. Відсік Ф-1 був багаторазовим приладовим контейнером, тоді як інша частина БПЛА (відсіки Ф-2 – Ф-6) була одноразовою.[2]

У носовому контейнері БПЛА Ту-123 знаходився перспективний аерофотоапарат АФА-41/20М, три планових аерофотоапарата АФА-54/100М, фотоелектричний експонометр СУ3-РЕ, станція радіотехнічної розвідки СРС-6РД «Ромб-4А», доплерівська навігаційна станція, радіовідповідач, радіомаяк, автономна система електропостачання, система кондиціонування і наддуву, парашутна посадкова система, чотиристійкове шасі з пневмоприводом.[2]

Система управління БПЛА Ту-123 – програмований перед польотом по заданому маршруту навігаційно-пілотажний комплекс. На кінцевому етапі повернення БПЛА наводився за допомогою приводної радіостанції комплексу.[2]

БПЛА Ту-123 стартував зі стріли установки СТ-30 під кутом 12 градусів до горизонту. На п’ятій секунді відділялися стартові прискорювачі ПРД-52, на дев’ятій секунді відстрілювався дозвуковий колектор повітрязабірника. БПЛА досягав маршової висоти польоту 19 км, яка в міру вироблення палива в кінці маршруту становила 22.8 км. Політ і робота фотоустановок відбувалися за раніше закладеною програмою. Після розвороту назад і підльоту до місця посадки на видаленні 400-500 км автоматично включалася бортова апаратура радіоприводу.[2]

Після перехоплення та розпізнавання БПЛА, наземна РЛС переходила в режим автосупроводу і включалася система радіоприводу, яка видавала команди на борт про радіонаведення і приземлення приладового відсіку в заданій точці. Проводилося виключення двигуна, виконувався злив залишків палива з баків, здійснювалося гасіння швидкості, випускався гальмівний парашут над соплом двигуна і БПЛА починав зниження. Потім відстрілювався приладовий носовий відсік БПЛА і вводився в дію посадковий парашут відсіку. Для амортизації випускалися чотири опори шасі, після приземлення включався автоматичний радіомаяк (з метою полегшення пошуку приладового відсіку наземною командою).[2]

Серійне виробництво Ту-123 «Ястрєб» здійснювалося в місті Воронеж (нині – Російська Федерація), на заводі N 64, з 1964 по 1972 рік. Загалом було виготовлено 52 вироби. Система була на озброєнні розвідувальних підрозділів ВПС, що дислокувалися в західних прикордонних військових округах Радянського Союзу, до 1979 року. Запуски цих БПЛА в ході навчань неодноразово підтверджували високу надійність і заявлені льотно-технічні характеристики. Після прийняття на озброєння літака-розвідника МіГ-25Р комплекси ДБР-1 поступово стали знімати з експлуатації.[2]

Посилання:

1. Tupolev Tu-123. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Tupolev_Tu-123.
2. Ту-123. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%91%D0%A0-1.
3. “123 Ястреб” Туполева. – Режим доступу: http://www.testpilot.ru/russia/tupolev/123/123.htm.
4. Туполев Ту-123 Ястреб. – Режим доступу: http://www.airwar.ru/enc/spy/tu123.html.
5. Бесконтактная война. – Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=pbuEqH-Rxpc.
6. Беспилотник-“Ястреб”. – Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=n5zbhfH_tSo.
7. Файл:Tu123-1.gif. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Tu123-1.gif.
8. Tupolev Tu-121. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Tupolev_Tu-121.
9. Ту-121. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83-121.
10. Туполев Ту-121. – Режим доступу: http://www.airwar.ru/enc/bpla/tu121.html.
11. Tupolev. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Tupolev.
12. КБ Туполев. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%91_%D0%A2%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2.
13. Главная — Туполев. – Режим доступу: http://www.tupolev.ru/.
14. Andrei Tupolev. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Andrei_Tupolev.
15. Туполєв Андрій Миколайович. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%94%D0%B2_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
16. Туполев, Андрей Николаевич. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2,_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B9_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87.
17. Alexei Tupolev. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Alexei_Tupolev.
18. Туполєв Олексій Андрійович. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%94%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
19. Туполев, Алексей Андреевич. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2,_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87.
20. Беспилотные разведчики. – Режим доступу: http://www.cnw.mk.ua/weapons/airforce/razv/tu/index.htm.
21. Unmanned aerial vehicle. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Unmanned_aerial_vehicle.
22. Безпілотний літальний апарат. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%82.
23. Беспилотный летательный аппарат. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%9F%D0%9B%D0%90.
24. Gordon Y. Soviet-Russian Unmanned Aerial Vehicles / Yefim Gordon. – Hinckley : Midland Publishing, 2005. – 131 p.
25. Munson K. World Unmanned Aircraft / Kenneth Munson. – London : Jane’s Publishing Company Limited, 1988. – 221 p.
26. Ганин С.М. Беспилотные летательные аппараты / С.М. Ганин, А.В. Карпенко, В.В. Колногоров, Г.Ф. Петров. – Санкт-Петербург : Невский бастион, 1999. – 162 с.
27. Матусевич А.Н. Советские беспилотные самолеты – разведчики первого поколения / А.Н. Матусевич. – Москва : АСТ ; Минск : Харвест, 2002. – 48 с.
28. Павлушенко М. Беспилотные летательные аппараты: история, применение, угроза распространения и перспективы развития / Михаил Павлушенко, Геннадий Евстафьев, Иван Макаренко. – Москва : Права человека, 2005. – 611 с.