Телетанки – серія (Рено-російський, Т-18, ТТ-18, ТТ-27, ТТ-26, ТТ-БТ-7, Т-55, Т-72Б) дистанційно керованих роботів-танків без екіпажу, які вироблялися в Радянському Союзі в 1920-х – 1940-х, 1960-х, 2000-х роках. Вони вперше були використані в бойових діях під час Зимової війни – збройного конфлікту між Радянським Союзом і Фінляндією (30 листопада 1939 року – 13 березня 1940 року) на початку Другої світової війни. Керування телетанками виконувалось по радіо з відповідних командних танків на відстані 500-1500 метрів.[1-3]

У 1927 році Центральною лабораторією дротового зв’язку (ЦЛДЗ) була розроблена дослідна апаратура радіоуправління для танка.[4] У 1929 році були проведені випробування доопрацьованого легкого французького танка Renault FT («Рено-російський»), на який була встановлена апаратура телеуправління.[2]

Танк «Рено-російський» зі змішаним озброєнням на маневрах, 1920-і роки.   [6] ¹

У 1930 році були проведені випробування дослідного зразка танка Т-18, на якому була встановлена чотирьохкомандна система управління «Мост-1» для забезпечення повороту танка, включення і виключення головного фрикціона (тобто руху / зупинки танка). Розроблена пізніше вдосконалена версія апаратури дозволяла керувати одночасно рухом трьох танків.[4]

У 1932 році на базі танкетки Т-27 була випущена дослідна партія (5 штук) телетанкеток ТТ-27.[2]

Танкетка Т-27.   [7]

У 1933 році був виготовлений спеціалізований телетанк ТТ-18 (індекс «ТТ» був присвоєний тільки в 1934 році). Загалом було випущено не менше 7 танків даної моделі. При створенні телетанка з машини були вилучені всі штатні органи управління, а на місці водія розмістилася нова шістнадцятикомандна апаратура управління конструкції Особливого технічного бюро по військових винаходах спеціального призначення (Остехбюро) системи 1932 року. ТТ-18 міг змінювати швидкість і напрямок руху, зупинятися і глушити двигун, підривати заряд вибухової речовини на борту, використовувати хімічні прилади.[2] Проведені випробування показали, що ТТ-18 мав гарну прохідність і легкість дотримування командам. Однак, внаслідок малої ваги і порівняно вузької колії при високому силуеті, телетанк був практично не здатний рухатися по прямій, оскільки його постійно виводило в сторону на нерівностях місцевості.[4]

Танк Т-18 хімічний.   [8] ¹

У 1935-1936 роках була розроблена і випущена невеликою серією (55 штук) телемеханічна група танків. Група складалася з телетанка ТТ-26 – легкого хімічного (вогнеметного) танка придушення і танка управління ТУ-26. Озброєння телетанка складалося з кулемета і вогнеметної установки. Також іноді використовувалися бомби (200-700 кг) сповільненої дії в броньованій коробці, які танк міг скидати поруч з укріпленнями ворога. Телетанки також були пристосовані для використання хімічної зброї.[2]

ТТ-26, лютий 1940.   [9] ¹

Протягом 1938-1939-х років в НДІ-20 НКОП (галузевий Науково-дослідний інститут Народного комісаріату оборонної промисловості СРСР, створений після розформування та реорганізації Остехбюро) проводилися роботи зі створення та випробування телемеханічної апаратури для групи танків ТТ-БТ-7, що складалася з телетанка і танка управління. Телетанк призначався для розвідки мінних полів, прокладання проходів в дротяних загородженнях, вогнеметання, постановки димової завіси, дегазації або зараження місцевості бойовими отруйними речовинами. Апаратура телетанка включала приймальний пристрій і прилади автоматизації органів управління, озброєння та сервоуправління бортовими фрикціонами і гальмами. Радіотелемеханічна лінія була захищена від помилкових команд і перешкод та забезпечувала максимальну дальність дії до 4000 метрів. Тривалість безперервного управління становила 4-6 годин. Управління телетанком могло здійснюватися як безпосередньо механіком-водієм, так і на відстані за допомогою кнопкового пульта. Маса апаратури управління не перевищувала 147 кг. Апаратура забезпечувала виконання 17 команд з управління рухом, озброєнням і самоліквідацією. На Державних випробуваннях, які були проведені в 1940 році, надійне управління телетанком з танка управління здійснювалося на дистанції до 1000 метрів. Однак прицільна стрільба з кулемета телетанка була неможлива, а стрільба по площі – неефективна.[2]

Колісно-гусеничний танк БТ-7 (випуску 1937 року).   [7]

Подальші роботи над створенням телетанків були припинені після початку війни між Німеччиною і СРСР в 1941 році.

ТУ-26 (ліворуч) та ТТ-26 на полі бою в Україні, червень 1941 року.   [18]

У 1963 році ЗНДІ-100 (має назву “ЗНДІтрансмаш” з 1966 року) почав дослідні та конструкторські роботи зі створення шасі місяцеходу. В цьому ж році створено макетний зразок радіокерованої машини на базі танка Т-55.[15]

В 2000-х роках Московський інститут електронної техніки розробив (за замовленням Міністерства оборони Російської Федерації) експериментальний зразок комплексу дистанційного керування танком Т-72Б.

Склад комплексу:

– Рухливий пункт дистанційного керування (виконаний на базі автомобіля ЗІЛ-131) включає Систему радіозв’язку, Автоматизоване робоче місце (АРМ) командира, АРМ оператора-навідника, АРМ механіка-водія;

– Комплект навісного обладнання танка Т-72Б включає Систему радіозв’язку, Систему управління озброєнням, Систему управління рухом, Систему навігації.[20]

Зазначений комплекс забезпечує дистанційне керування озброєнням і рухом безпілотного танка Т-72Б на відстані до 4 км.[20]

Посилання:

1. Teletank. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Teletank.
2. Телетанк. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BA.
3. Телетанк. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BA.
4. Т-18. – Режим доступу: http://armor.kiev.ua/wiki/index.php?title=%D0%A2-18.
5. Русский Рено. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A0%D0%B5%D0%BD%D0%BE.
6. Файл:Reno-russky during manoeuvres.jpg. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Reno-russky_during_manoeuvres.jpg.
7. Карпенко А. В. Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905-1995) / А. В. Карпенко. — Санкт-Петербург: «Невский бастион», 1996. — 480с.
8. t18h.jpg. – Режим доступу: http://armor.kiev.ua/Tanks/WWI/1sov/t18h.jpg.
9. tt_26_3s.jpg. – Режим доступу: http://cft2.mobi.ru/Articles/1/283/tt_26_3s.jpg.
10. Средства связи на поле боя / Для тех, кто в танке. – Режим доступу: http://mobimag.ru/Articles/283/Sredstva_svyazi_na_pole_boya.htm.
11. Что такое телетанк?. – Режим доступу: http://www.odintsovo.info/news/?id=1683.
12. Информационный портал города Кубинка — Описание телетанка. – Режим доступу: http://kybinka.info/index.php?option=com_content&task=view&id=26&Itemid=54.
13. Остехбюро. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%B1%D1%8E%D1%80%D0%BE.
14. Альтаиру 75 лет // Из истории предприятия. – Режим доступу: http://www.altair-navy.ru/rus/75years/.
15. Официальный сайт ОАО «ВНИИтрансмаш». – Режим доступу: http://www.vniitransmash.ru/.
16. Дубинский И. В. Особый счет / И. В. Дубинский. — М.: Воениздат, 1989. — 256 с. — ISBN 5–203–00809–4.
17. Павлов М. В. Танки БТ / М. В. Павлов, И. Г. Желтов, И. В. Павлов. — М.: ООО «Издательский центр «Экспринт», 2001. — 184 с. — ISBN 5–94038–019–0.
18. Исаев А.В. Дубно 1941. Величайшее танковое сражение Второй мировой / Алексей Исаев. – М.: Яуза; Эксмо, 2009. – 192 с. – ISBN 978-5-699-32625-9.
19. Ударная сила – Лунный танк (66 выпуск). – Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=TODQhZ6lsm4.
20. Телетанк Т-72Б. – Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=3PXt9TiYwVE.
 

Див. також: Гусенична міна, Місяцехід, Роботизований комплекс Клин-1, Спеціалізований транспортний робот СТР-1.

¹ Це зображення є суспільним надбанням.